?

Log in

чому?

"- я кохаю тебе
- а за що?
- за все: за усмішку, за почуття гумору, за надійність, за те, що опиняєшся поряд у потрібну мить, за вміння слухати і чути, за те, яким ти є.
- і кохатимеш завжди?
- запитай про це років через 70.
- що відповідь буде іншою?
- та ні, просто причин кохати стане ще більше"
я знаю, що підслуховувати чужі розмови погано, але цей діалог двох підлітків мене вразив. змусив по-доброму позаздрити цим двом.
хочу опять на море. и чтобы погода хорошая, и солнышко, и отпуск, и хотябы на дней пять...
но за окном снег, темно и рабочий день все никак не закончится. я так не играю
Как вы относитесь к предложению Михаила Прохорова ввести 60-часовую рабочую неделю?

Ну, пусть и работает свои 60 часов, а я бы постояла, понаблюдала бы.

Apr. 19th, 2010

говорят, что лучше сожалеть о содеянном нежели о том что не сделал.
но в даном случае я предпочитаю не повторять дважды одну и ту же ошибку.
пусть все идет так как идет
если это мое оно моим и будет. нет так нет - меньше совесть грызть будет.
я пускаю все на самотек - и просто жду чем закончится все это.
порой интересно посмотреть на свою жизнь со стороны
это как смотреть фильм в кинотеатре: ты покупаешь билеты, знаешь основные моменты сюжета, но не уверен в том каким будет финал....

Jan. 23rd, 2010

я люблю київ.
можна навіть сказати, що я ним заплююсь...
але я ненавиджу громадський транспорт
особливо ввечері, у години пік.
коли тобі не лише зроблять масаж, але й ніжно доведуть до асфікції.
особливо мені подобаються бабусі (ті самі, що звинувачують молодь у невихованності - як казав дідусь фрейд - у кого, що болить), які прориваються до вільного місця (бачу ціль  - не бачу перешкод) та прекрасні чоловіки злегка за -ять, з комплекцією мрія канібала-ненажери, які не лишень придушити можуть, а навіть і не помітити цього.
звідси висновок: хочу власне авто, але проблеми дві: кошти і автофобія (вона звісно ж не так називається, але суть - я боюсь сідати за кермо).

**********************

Я втомилась бути сильною
Я втомилась шукати тебе


Чому інколи так хочеться бути слабкою, беззахисною. Хочеться підійти до коханого і просто пригорнутися до нього. Хочеться сказати: "Будь зі мною поруч завжди".
Та з сучасними чоловіками не побудеш слабкою. Доводиться тягнути на собі не лише дітей, домашнє господарство, але й чоловіка, який би мав бути її опорою.
Та дзузьки. Вранці сніданок родині, дитину в школу, а потім, висолопивши язика, поспішаєш на роботу.
А там... Ну, в шефа знов поганий настрій. Його улюблена іграшка (новенький телефон Nokia) зламалась: не хоче відсилати sms. Страждає весь колектив. Йому бідненькому важко занести "іграшку" в ремонт, певно боїться, що вона ще комусь сподобається.
Цікаво він згадає, що сьогодні 8 Березня й п'ятниця, чи нам знов як і того року доведеться сидіти до десятої.
На привітання ми навіть і не натякаємо, бо ж всеодно він не зрозуміє. Єдиний чоловік в жіночому колективі, напевно, його треба пожаліти та щось не виходить.
Ми нервово поглядаємо на годиник - 19.30, ще півгодини і йдемо.
Угу, розігнались. За одну хвилину восьма заходить він: "Ой, як добре, що ви ще не пішли. У нас термівнове замовлення. Піцу я вже замовив".
Хвилину мовчки потоптався на місці і, недочекавшись бурхливих овацій, зник.
Свято зіпсоване, треба звонити коханому, проконтролювати, щоб не забув нагодувати дитину.
Дідько, я так розмріялась про теплу запашну вану (подарунок, який планувала зробити собі ввечері).
Та, певно, не судилося. Коханий знову скиглитиме, що я живу на роботі, що при його заробітках я могла б сидіти вдома (ще про що розмріявся, знав кого брав, невже планував мене змінити, от наївний).
Шеф некращий, коли йому це вигідно він забуває, що ми, жінки, слабкі істоти, як от зараз, коли треба робити термінове замовлення. Та коли ми намагаємось дати йому ділову пораду, він дивиться на нас як на навіжених.
І як в таких умовах не стати стервозною язвою.
Ну, все треба братися за роботу, а то потягнуло щось мене на лірику...
мені так хочеться приємних новин: про чієсь весілля чи народження, про значні події у житті друзів (та й про незначні, але приємні також), про перемоги на будь-яких фронтах...
я втомилась одержувати сумні...
Месяц первый. Здрасссьте.
Вот это ужас - кругом одни мужики! Я одна, а их десять (и среди них есть симпатичные)! Свихнуться можно: юбку лучше не одевать (все равно, что голая), никого ни о чем не просить (или еще час вокруг тебя будет толпа галдящих мужиков), пописать не сходишь (перед картонной дверью в туалет всегда стоит группа курящих сотрудников (и среди них, естественно, все симпатичные)). Все напряженно работают и пялятся в монитор, как сумасшедшие. С подругой не поговоришь, все мужики разговаривают по телефону не дольше 5 минут и исключительно по работе, на сайт с колготками не полезешь, и Дженифер Лопез не пообсуждаешь. Свихнуться можно!

Месяц второй. Ну, вроде бы ничего.
Писать можно ходить к соседям (там отдельный женский туалет), на сайте с колготками можно сидеть, если сделать морду кирпичом. Дженифер Лопез тут не катит, катит тут какая то Анита Блонд. Все разговоры про зимнюю резину, моторное масло и компьютерные мозги, мой Пежо 206 вызывает у них презрительные судороги. К моим просьбам относятся все намного спокойнее, симпатичных мужиков с каждым днем становится все меньше.

Месяц третий. Жить можно.
Анита Блонд - это немецкая бабища с грудью 10 номера, против нее Дженифер Лопез действительно не катит. Шипованная резина - отстой, сейчас на ней никто не ездит, лучшее масло v синтетика, сайт с колготками одобрен, подруга предъявлена и тоже одобрена. Юбка одобрена, количество симпатичных мужиков уменьшилось до одного. Мужики у тубзика испаряются после фразы: мальчики,я хочу писать, фраза по телефону "я на другом уровне" относится к сетевой стрелялке, а не к напряженно...

Месяц шестой. Все свои.
Поменяла Пежо на девятку, не фига ездить на отстое, у Лопез толстая задница - не катит, вчера с мужиками уделали в Doom отдел логистики - с них ящик пива. Заказывали на сайте проституток и консультировала своих парней, как отличить родные сиськи от силикона. Ладно, мужики, пойду поссу. Ни одной симпатичной рожи, хоть работу меняй!

Год. Братаны.
Поменяла мозги у компа, уделала мужиков в бродилке, перепила сисадмина в пятницу. Вчера пришла новая девочка - ничего такая, с крепкой попкой. Стесняется ходить в туалет и сидеть на женских сайтах. Салага.

Oct. 23rd, 2009

ну, вот опять в дорогу.
я не люблю поезда.
но, так получилось, что уже лет 7 приходится ими ездить

***

маленькие радости: новая книжка, теплый плед и гарячий чай (жаль, что нет камина).
у тишины два лица: успокоение и ужас. она убаюкивает тебя, как мать дитя и пугает отсутствием звуков (кажется, что звуки исчезли или что ты просто перестал слышать), а потом вдруг где-то раздается шорох - ты вздрагиваешь и смеешся над своими страхами.